Гірчиця чорна

Стебло заввишки, за одними даними, від 30 до 100 см, за іншими — від 60 до 240 см, прямостояче, розгалужене, голе, у нижній частині разом із листками розсіяно-волосисте. Гілки тонкі, у пазухах гілок зазвичай є антоціанова пляма.

Листки черешкові, зелені; нижні — ліроподібні, з великою виїмчасто-зубчастою верхівковою часткою; верхні — ланцетоподібні, цільнокраї.

Квітки дрібні, зібрані в рідкісні китицеподібні суцвіття; пелюстки блідо-жовті або яскраво-жовті, відгин раптово звужується в нігтик і коротший за нігтик. Квітконіжка при плоді 2,5–8,5 см завдовжки.

Плоди — чотиригранні, прямостоячі, притиснуті до стебла, виразно горбкуваті стручки завдовжки 1–2,5 см. Стулки з виразною серединною жилкою та малопомітними боковими, раптово закінчуються дуже тонким і коротким носиком 1,5–4,7 мм завдовжки. Гірчиця чорна відрізняється від близького виду — гірчиці сарептської — притиснутими стручками та темно-червоно-бурим забарвленням насіння.

Насіння кулясте, червонувато-буре або темно-буре, тонкоячеїсте, діаметром 1,0–1,6 мм. Плоди достигають у серпні — вересні.

Поширення та екологія

Батьківщиною гірчиці чорної вважається Середземномор’я. У дикому вигляді трапляється на всій території Європи та Азії, на півночі Африки (Алжир, Єгипет, Туніс, Еритрея, Ефіопія, Марокко). Культивують в Англії, Франції, Італії, Румунії, Туреччині, Індії, Китаї та в ряді інших країн.