Гірчиця жовта

Походження та поширення. Батьківщина — Середземномор’я. Поширена майже по всій Європі, а як заносна рослина — у Сибіру, Північній Африці, Китаї, Північній Америці. Як бур’ян трапляється майже в усіх районах колишнього СРСР. Культивують її переважно у Швеції, Данії, Голландії. У Росії розводять із середини XVIII ст., головним чином у вологих районах Нечорноземної зони. Як культура можлива в Заполяр’ї.

Ботанічна характеристика. Гірчиця жовта — однорічна трав’яниста рослина родини Капустяні (Brassicaceae).

Стебло розгалужене, заввишки до 1 м, вкрите густими жорсткими волосками. Квітки блідо-жовті або білі, зібрані в багатоквіткове китицеподібне суцвіття. Стручок горбкуватий, з жорсткими волосками. Плоди не розтріскуються. Насіння кулясте, гладеньке, кремового кольору. Маса 1000 насінин — 5–6 г.

Біологічні особливості. Гірчиця жовта більш холодостійка, ніж сарептська. Насіння проростає за температури 1–2 °С. Сходи переносять тривалі заморозки до -6 °С. Порівняно з гірчицею сарептською менш посухостійка. До ґрунту невибаглива.

Розмноження та агротехніка. Розмножується насінням. Норма висіву насіння за звичайного посіву — 15–18 кг/га, за широкорядного — 10–12 кг/га. Агротехніка така сама, як для гірчиці сарептської.

Збирання врожаю та зберігання сировини. Гірчицю жовту, оскільки стручки її не розтріскуються, збирають комбайном за повної стиглості насіння, коли стручки набувають коричнево-жовтого кольору. Насіння зберігають у сухих провітрюваних приміщеннях.

Врожайність насіння становить 1,5 т/га.

Лікарські властивості.

У насінні гірчиці жовтої міститься глюкозид синальбін і жирна гірчична олія (16,5–38,5), що являє собою рідину темно-жовтого кольору з приємним запахом і характерним своєрідним гіркуватим смаком. До її складу входять кислоти (%): ерукова — 52,5 %, олеїнова — 28, лінолева — 14,5, пальмітинова — 2, арахінова — 1 і ліноленова — 1. Після ферментації утворюється β-оксибензилгірчична олія. У Туреччині та Венесуелі насіння використовують при склерозі судин, гіпертонії, захворюваннях печінки та жовчного міхура, розладах травлення, метеоризмі, ревматизмі й екземах. У Китаї застосовують як знеболювальний засіб. У гомеопатії використовують надземну частину рослини.

Застосування.

У молочній промисловості насіння гірчиці жовтої додають до сиркової маси. З неї виробляють олію, що довго не гіркне, яку використовують у кулінарії, харчовій та хіміко-фармацевтичній промисловості.

Насіння жовтої гірчиці майже позбавлене аромату, а смак їх різкіший і грубіший, ніж у гірчиці сарептської. У кулінарії їх застосовують переважно в країнах Північної Європи та США.

З насіння роблять столову гірчицю. Їх вживають у суміші для овочевих, грибних і м’ясних маринадів, насінням приправляють салати та оселедець, гарячі рибні та м’ясні страви. У США готують суху суміш із подрібненого насіння гірчиці чорної та жовтої. Листки рослини кладуть у салати, у деяких країнах ними приправляють супи, маринують їх в оцті.